НТБ КНУТД

Щороку 22 січня Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено Указом Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 року № 42.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об'єднання) Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Цей день став символом українського державотворення, втілив соборницькі прагнення українців щодо консолідації в одній державі.

22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель. Адже 22 січня 1918 року вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу.

Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі. Подія основоположна для українського державотворення. Вона повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році. Ідея соборності України була ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху у XX столітті.

Акт Злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.

Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе.

Соборність є невіддільною від суверенітету й реальної незалежності народу, вона є фундаментом побудови демократичної держави, запорукою виживання й існування нації.

Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії.

Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

Оборона Донецького летовища тривала 242 дні – з 26 травня 2014 року до 23 січня 2015-го. ДАП героїчно обстоювали люди, які виявилися сильнішими за бетон. Їх стали називати «кіборгами». За найпоширенішою версією, так про захисників ДАП казали вороги, які не могли інакше пояснити, чому гарнізон неможливо взяти штурмом.

20 січня 2015 року терористи підірвали бетонні перекриття нового терміналу аеропорту, а 21 січня вщухли останні бої за ДАП. За оцінками генерала, Героя України Олега Мікаца, який тоді командував 93-ю окремою механізованою бригадою, утримання Донецького аеропорту не давало ворогу діяти.
«Найбільші бої за Дебальцеве почалися після того, як упав Донецький аеропорт. І якби там не було українських військових, усе могло закінчитися для України втратою не тільки Дебальцевого, а й інших територій. ДАП сковував сили супротивника», – пояснював Мікац в інтерв’ю ВВС.

Оборона Донецького аеропорту – це тисячі історій хоробрості та звитяги. Одна з них  – утримування протягом двох днів будівлі пожежного депо.
Це була група відчайдухів із 90-го аеромобільного батальйону на чолі з Максимом Ридзаничем «Адамом». Снайпери Віталій Зварич «Рекс», Володимир Коляда «Живчик», Максим Абдуразаков «Абдулла», Анатолій Левчук «Фокс», кулеметники Віктор Левицький «Жмеринка» та ще один боєць із позивним «Вовк» стали останнім бойовим підрозділом, який вийшов із ДАП.
Українські захисники відбили дві атаки противника. Ворог намагався виманити їх із пожежного депо –  вів переговори начебто від імені комбата Олега Кузьміних, який на той момент уже був у полоні. Але «Адам» розкусив намір ворога. Ввечері, обходячи своїх, він попередив, що зранку може бути атака. Запропонував: хто хоче, може піти до зруйнованої вежі та здатися в полон. Усі відмовилися. Командир усміхнувся: «Згоден, хлопці. Краще вмерти людиною, чим животіти покидьком».

Стрілянина та звуки бою біля «пожежки» привернули увагу українського командування. Зв’язку з останніми оборонцями ДАП не було. Їм на підмогу вислали офіцерів-зв'язківців – В’ячеслава Волобуєва на позивний «Окунь», чемпіона України зі спортивного орієнтування, та Максима Бубеля «Єшка». Вони вивели групу «Адама» на підконтрольну територію.
Про подвиг групи «Адама» почали говорити лише після смерті Максима Ридзанича в березні 2015 року. Він загинув біля селища Опитне Донецької області, рятуючи побратима. У 2021 році захисникові надали звання Героя України посмертно.

У боях за Донецький аеропорт загинули 97 українських захисників, ще троє вважаються зниклими безвісти.
Сьогодні на Донеччині тривають криваві бої таких масштабів, яких Європа не бачила з часів Другої світової війни. Як у 2015 році ДАП став символом оборони Донеччини від російських окупантів, так сьогодні фортецями залишаються донецькі міста, зокрема Соледар і Бахмут, які демонструють усьому світові приклад української стійкості та мужності.

«Але тоді, того обстрілу, під тим нескінченним мінним виттям, на п’ятдесят якомусь близькому вибуху, я пообіцяв Богові чи комусь там, угорі або внизу, де вже мене було чути, що як виживу, то щодня писатиму про нашу війну — чесно й відверто».

Автобіографічна книжка Павла "Паштета" Белянського, бійця ЗСУ, "Битись не можна відступити" про кожного з нас, точніше  – про кожного з нас, якби ми зробили той самий важкий і невідворотний вибір після лютого 2022 року. Ніхто з героїв цієї книги, бійців окремого штурмового батальйону ЗСУ, не був народжений для війни. Кожен мав мирну професію - учителя, водія, письменника, майстра із встановлення вікон, бізнесмена... Ніхто з них не був хрестоматійним, бездоганним героєм, ніхто не рвався в бій. В когось були заплутані стосунки, а хтось, навпаки, мав сім'ю, дітей і затишний дім. Чоловіки і жінки, люди різного віку, різної освіти, різного життєвого досвіду пішли у військо, не завжди уявляючи, що на них чекає, бо не могли інакше.

Найперше слово, яке приходить на думку, при роздумах про цю книгу – "щирість". Щирість і чесність – в зображенні стану справ в армії, окопного побуту, настроїв героїв, їх особистого життя. Людям властиво боятися, це нормально. Ніхто з нас не знає, як проявить себе в умовах небезпеки, в бою, в випробуваннях. І може таке статися, що нарваний херсонський хуліган злякається, а втомлена сорокарічна жінка, яка все життя тягнула на собі сім'ю і роботу, полізе в саме пекло рятувати побратимів. І так, війна огидна, страшна і дуже брудна. Вона виносить назовні все найгірше, що є в людині. Але і найкраще. І може стати саме тим місцем, де людина відчує себе по-справжньому корисною і затребуваною, зустріне близьких по духу побратимів, вперше покохає. Ми бачимо, як змінюються бійці, їх світогляд, як вони вчаться воювати, вчаться виживати і рятувати інших. Тигра, Марс, Дуга, Сверчок, Гусь, Чорний... Ще не один день ми будемо згадувати їхні позивні, героїчні і не дуже вчинки, повороти долі… Хтось з них загине, хтось отримає важке поранення, а хтось виживе і воюватиме далі!

Воєнна проза робить нас, українців, ближчими, вчить бачити один одного попри всю різність досвідів і поглядів. Це і данина пам'яті тим, хто загинув, і підтримка тим, хто воює, і мотивація для тих, хто ще в роздумах.

І, звичайно, дуже символічною є доля першого накладу книжки, який вщент згорів 23 травня 2024 року після російськгого ракетного удару по друкарні «Фактор-Друк» у Харкові... Можна знищити папір, але не дух. Впевнена, саме цю книгу буде перевидано ще не раз, бо вона чесна, відверта, вона піднімає читача до свого рівня, смішить і примушує плакати, а головне - думати.

«Паштете! Ти, якщо в Києві зустрінеш письменника, який почне писати книгу про війну, скажи йому, щоб він у ній написав про Машу […] Це моя дочка, її звуть Маша, їй п’ять років. Я її не бачив два роки. Дружина не дає. Ну, там усе складно. Але по суті, розумієш, я в цю всю тяганину потрапив через те, що в мене є вона. Нехай десь залишиться пам’ять про те, що багато хто пішов захищати своїх близьких заради… ну, заради… Коротше. Її звуть Маша. Ти не забудь».

Зимові свята України – це поєднання давніх обрядів, зв’язку поколінь,  теплих сімейних традицій, національної ідентичності.

Святкування Різдва 25 грудня  підкреслює нашу самобутність і відмінність від агресора, символізує повернення України до спільного європейського духовного і культурного простору.

Напередодні Різдва у  простір науково-технічної  бібліотеки КНУТД завітали колядники – студенти, на чолі з головою студентської профспілкової організації КНУТД Анною Спаською. З Різдвяною зіркою, вбрані у вишиванки, яскраво прикрашені  хустками у поєднанні із сучасними прикрасами та одягом!

Серед книжкових, традиційно тихих приміщень лунав веселий спів та музика, і разом із колядниками, співали співробітники бібліотеки! Це була не просто подяка за нашу працю та співробітництво, а ще й побажання здоров’я, достатку, багатого врожаю і – найбажанішого – миру та перемоги!

НТБ КНУТД вітає своїх читачів зі прийдешніми зимовими святами!

•  продовжено доступ від Clarivate (Web of Science, InCites, Derwent Innovation);
•  продовжено доступ від Elsevier Elsevier (Scopus, SciVal);
•  діє доступ до ресурсів проєкту Research4Life для України - до кінця 2027 року;
•  працює Консорціум EIFL-Україна, що забезпечує доступ до 72 ліцензованих наукових  ресурсів від 24 видавців (за підтримки Міжнародної організації EIFL)

Щороку 10 грудня у світі відзначається Міжнародний день прав людини, на честь  ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини в 1948 році. Декларація проголошує вільність і рівність  всіх людей, у своїй гідності та правах. притаманних кожній людині незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового чи іншого становища.

Для України ця дата має особливе значення: протягом останніх років війни ми усвідомили, що гідність, свобода та рівність кожної людини є найвищими цінностями, а для нас, українців, ці слова сьогодні мають особливу силу. Захист прав людини — це не лише норма права, а й фундамент нашої державності, стійкості та національної єдності.

Україна, в умовах широкомасштабного вторгнення держави-агресора, продовжує реформування законодавства відповідно до європейських стандартів і реальних потреб людей. Проводиться робота над забезпеченням прав внутрішньо переміщених осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, осіб, звільнених з полону, національних меншин, а також над питаннями, пов’язаними із громадянством та імміграцією, протидією дискримінації та зміцненням інституцій, які стоять на сторожі прав людини. Це внесок у розбудову сильної, справедливої, демократичної України, що крокує до Європейського Союзу.

Науково-технічна бібліотека КНУТД впевнена, що права кожної людини в Україні не лише задекларовані, а й гарантовані та захищені. Працюймо над тим, щоб разом розбудовувати Україну, де повага до людської гідності стане запорукою мирного та процвітаючого майбутнього нашої держави!

Книжкова виставка до Міжнародного дня прав людини знаходиться у читальному залі НТБ КНУТД (прим. 1-0394).

4 грудня в Українському домі відкрився виставковий проєкт "Хліб".

Все, що можна дізнатись про хліб на українських землях, зокрема: в історичному, економічному, етнографічному, художньому, духовному, ритуальному, кулінарному аспектах, зібрано на двох просторих поверхах одного з кращих виставкових просторів України. Тут і найдревніші знаряддя для вирощування і випікання хліба часів Трипільської культури, і зразки зерна, знайдені під час проведення археологічних розкопок, і твори українських художників, присвячені хлібу, серед яких роботи Марії Примаченко, Віктора Зарецького, Алли Горської та інших. Ви побачите ступи, жорна і ночви, безліч фотодокументів, текстів, художній агітаційний фільм про посівну 1920-го року і фільми про українську піч і весільний коровай…

Хліб - символ життя. І цей символізм пронизує всю українську історію і культуру з найдавніших часів і до сьогодення. Хліб супроводжує кожного з нас від народження до смерті, не тільки підтримуючи в нас життя фізичне, а й формуючи наші духовність і світогляд. Протягом тисячоліть хліб є одним із сакральних символів України, який наповнює життя, створює унікальну ментальність, надихає на творчість...

Виставка працюватиме до 18 січня 2026 року. Обов'язково відвідайте і дізнайтеся багато нового!

6 грудня українці відзначають одне з найважливіших національних свят – День Збройних Сил України.

Збройні сили України - найважливіший атрибут державності, гарант безпеки та свободи України. Сьогодні бійці ЗСУ захищають країну на передовій, відстоюючи право кожного українця на свободу та незалежність

Українська армія – сила і гордість нашої Батьківщини. Українські військові довели, що вони найвідважніші, найдосвідченіші, найпрофесійніші воїни у світі!

Науково-технічна бібліотека КНУТД підготувала книжкову виставку про багатовікову історію та славні традиції українського війська від давніх часів Русі та козацтва до сьогодення, про героїчні сторінки історії УПА, про сучасну російсько-українську війну, книги, створені воїнами…

Слава Збройним Силам України!